Створено: 23 лютого 2016 Автор: Яна Галицька

Позиція Верховного Суду України з приводу того, що право потерпілого при ДТП є абсолютним, створила для водіїв некомфортну ситуацію.

У разі ДТП винуватець зобов’язаний відшкодувати заподіяну шкоду в повній мірі, не дивлячись на те, що в нього є поліс обов’язкового страхування. Така правова позиція, може кардинально вплинути на порядок використання договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів (ОСАГО).
У постанові від 20 січня 2016 року по справі № 6-2808цс15 Верховний Суд України зазначив, що «право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинено або обмежено договором». Це, на думку Верховного Суду (далі - ВСУ), пов'язане з тим, що внаслідок ДТП виникає два види зобов'язань, які «не виключають один одного»:
1) деліктне (зобов'язання з заподіяння шкоди) - між винуватцем і потерпілим
2) договірне - між потерпілим і страховою компанією, що застрахувала відповідальність винуватця.
Слід зазначити, що ідея про відшкодування шкоди безпосередньо винуватцем, не дивлячись на наявність договору ОСАЦВ, не є новою. Оскільки, ще раніше висловлювалася така позиція ВСУ, при узагальненні судової практики щодо розгляду цивільних справ, які виникають саме з договорів страхування. Однак широкого попиту позиція тоді не отримала, оскільки суди ставилися до неї скептично. Наприклад, зазначали, що вона «суперечить меті здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів - захист майнових інтересів страхувальника» (постанова ВГСУ від 06.08. 2013 № 5011-50 / 18752-2012).
Верховний Суд у рішенні від 02.12. 2015 по справі № 6-691цс15, серед іншого, вказав, що відшкодування збитків винуватцем ДТП «можливо за умови, якщо у страховика не виникло зобов'язання з відшкодування шкоди, або розмір збитку перевищує ліміт відповідальності страховика, а також в разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність ». З цього рішення повинно було б випливати, що право потерпілого на відшкодування шкоди не таке вже абсолютне і обмежено вищевказаними умовами.
Так чи інакше, але остання правова позиція Верховного Суду про «абсолютне право» цілком можна назвати нормативно обґрунтованою, яка служить захистом майнових інтересів потерпілих, дозволяючи їм повною мірою реалізувати своє право на відшкодування збитків.
Зокрема, ВСУ вказав, що особа, яка спричинила шкоду, після іі відшкодування, має можливість пред'явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою він уклав договір ОСАЦВ. Саме це положення вказує на те, що ВСУ не залишив поза своєю увагою інтереси страхувальника за договором ОСАГО.
Наявність у страхувальника такого права передбачено положенням частини 4 статті 636 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися передбаченим договором правом, якщо третя особа від цього права відмовилося і якщо інше не випливає з суті договору.
Також слід пам’ятати, що страхувальник може отримати виплати за договором ОСАГО на підставі цієї норми тільки в тому випадку, якщо потерпілий відмовиться від своїх прав. Тому наявність такої умови може ускладнити реалізацію страхувальником свого права отримати страхове відшкодування від страхової компанії.
На практиці доволі часто прослідковується ситуація в якій потерпілий в першу чергу звертається до страховика, для того щоб отримати певні виплати, але потім коли його вимога не задоволена, він повертається до тієї особи, яка власне і завдала шкоду. Саме тому, звернення потерпілого в страхову компанію, слід трактувати, як його бажання реалізувати свої права і він від них не відмовляється.
Тому страхувальник не зможе отримати відшкодування своїх збитків на основі цього положення, якщо прийме рішення про відшкодування збитків.
Необхідно відзначити, що обґрунтовуючи право страхувальника на отримання страхового відшкодування, ВСУ залишив без уваги норму Закону про ОСАГО, яка також допускає можливість виплати страхового відшкодування на користь страхувальника.
Відповідно до другого абзацу пункту 36.4 статті 36 Закону про ОСАГО страховик компенсує витрати страхувальника, за умови, що такі витрати здійснюються за згодою страховика.
Тому можна дійти висновку, що страхувальнику для отримання відшкодування за договором ОСАГО необхідно узгодити зі страховиком суму збитку, яку він зобов'язаний відшкодувати в рамках деліктних правовідносин.
Таким чином, страхувальник по ОСАГО опиняється в досить несприятливому становищі, тому що з одного боку, він зобов'язаний самостійно відшкодувати збиток, а з іншого - він зобов'язаний узгодити цю суму збитку з третьою особою (страховиком), адже інакше він сам не зможе отримати відшкодування, оскільки відшкодування без згоди страховика є підставою для відмови в компенсації за договором ОСАГО.
Для того щоб отримати відшкодування страхувальник має звернутися в страхову компанію з заявою на виплату в порядку, передбаченому статтею 35 Закону про ОСАГО.
У той же час, відповідно до пункту 37.1.4 Закону про ОСАГО, підставою для відмови у виплаті є неподання згаданої заяви протягом року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння ДТП.
Також, слід пам’ятати про обставини за яких страхувальник може не встигнути відшкодувати збиток в зазначені терміни, внаслідок чого, йому може бути відмовлено у виплаті.
З вищевикладеного випливає, що законодавство не надає страхувальнику по ОСАГО надійного способу захисту свого майнового інтересу, оскільки, в будь-якому випадку, його право залежить від волевиявлення третіх осіб:
- Відмови потерпілого від свого права за договором ОСАГО,
- Узгодження страховиком суми збитку, що підлягає відшкодуванню,
При цьому термін звернення за виплатою до страховика обмежений.
Про відсутність в законодавстві однозначного способу захисту страхувальником свого майнового інтересу найяскравіше свідчать різноманітність судової практики та правових обґрунтувань позовних вимог, які страхувальники використовують для захисту своїх прав (в порядку регресу, стягнення збитків, в порядку Закону про ОСАГО).
У більшості випадків, суди відмовляють у задоволенні позовних вимог винуватця до страхової компанії, посилаючись на те, що:
- Законом про ОСАГО «не передбачено право страхувальника після виплати їм страхового відшкодування звертатися з регресним позовом до страховика» (визначення ВССУ № 6-42501св11 від 04.07.2012),
- Відповідно до положення Закону про ОСАГО «страховик здійснює компенсацію витрат страхувальника», в той же час страхувальник «звернувся до позивача з позовом про відшкодування завданої порушенням зобов'язання шкоди», однак позивачем «не спростовано факт відсутності причинно-наслідкового зв'язку між неналежним виконанням відповідачем зобов'язань і заподіянням шкоди позивачеві »(постанова ВГСУ № 27/379 від 20.08.2012),
- Всупереч вимогам Закону про ОСАГО страхувальником не узгоджено із страховиком відшкодування збитків (визначення ВССУ № 6-9607св14 від 10.12.2014; постанову ВГСУ № 33/573/10 / 371-09 від 05.10.2010).
Однак є і протилежна практика, заснована на вищезгаданій нормі Закону про ОСАГО, коли суди стягували суму компенсації на користь страхувальника незважаючи на те, що згоди на відшкодування збитку від страховика він не отримував. Але такі рішення скоріше є винятками з правил (постанова ВГСУ № 910/8800/14 від 24.12.2014; рішення Апеляційного суду міста Києва № 22-ц / 796/2488/2014 від 11.02.2014; ухвалу Апеляційного суду Черкаської області № 2 307/2012 від 23.01.2013 (у відкритті касаційного провадження відмовлено)).
Підсумовуючи вищевикладене потрібно виходити з того, що мета ОСАГО з одного боку полягає в забезпеченні права потерпілого на відшкодування шкоди, а з іншого - в захисті майнових прав страхувальника.
Своїм рішенням ВСУ, по суті, просто підтвердив законність відповідних прав цих двох суб'єктів:
- право потерпілого на повне відшкодування збитків як за рахунок заподіювача, що застрахувало свою відповідальність, так і за рахунок страховика;
- право страхувальника за договором ОСАГО на захист своїх майнових інтересів.
Але в той же час, це рішення ВСУ оголило проблему, яка полягає у відсутності реальних дієвих механізмів, що дозволяють страхувальнику захистити свій майновий інтерес.
Таким чином, рівновага майнових інтересів потерпілого і заподіювача шкоди, закладене в ідею ОСАГО, не можна вважати досягнутим.

 

 

 

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

ОСТАННІ НОВИНИ