12 травня 2015 року прийнятий в першому читанні ВРУ законопроект №2292 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заміни довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням” . Наразі законопроект готується до розгляду в другому читанні.
Сьогодні умовно-дострокове звільнення або заміну невідбутої частини строку покарання більш м’яким до засуджених, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі не застосовують.
Проектом Закону передбачається внести зміни до Кримінального кодексу України (далі – КК України) та Кримінально-виконавчого кодексу України (далі – КВК України), спрямовані на упорядкування умов тримання осіб, взятих під варту, та відбування покарання засудженими до арешту, позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі, основні з яких полягають у такому.
Зміни до статей 64 та 68 Кримінального кодексу покликані удосконалити процедуру призначення покарання у виді довічного позбавлення волі, виключивши можливість засудження до цієї міри покарання осіб, які обвинувачуються у вчиненні готування чи замаху на злочин, а також пособників, які безпосередньо не приймали участі у вчиненні злочину.
Також пропонується уведення можливості заміни невідбутої частини покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням й умовно-дострокового звільнення таких засуджених (зміни до ст. 81, 82 КК України).
Зокрема, умовно-дострокове звільнення пропонують застосовувати після фактичного відбуття засудженим не менше п’ятнадцяти років покарання у виді довічного позбавлення волі.
Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким, згідно законопроекту, можлива після фактичного відбуття засудженим не менше десяти років покарання у виді довічного позбавлення волі.
Зміни також до частини сьомої статті 154 цього Кодексу встановлюють механізм повторного розгляду питань умовно-дострокового звільнення у разі попередньої відмови в цьому.
Законодавці вважають, що вимога реальної можливості дострокового звільнення є складовою норми, що закріплена у практиці Європейського суду з прав людини щодо статті 3 Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод (Lбszlу Magyar проти Угорщини від 20 травня 2014 року (заява №73593/10), (Vinter v. the UK (no. 66069/09, 130/10 та 3896/10), Kafkaris v. Cyprus (Grand Chamber, no. 21906/04), Lйger v. France (19324/02). У цих рішеннях Європейський Суд дійшов висновку, що коли внутрішнє законодавство не передбачає можливість такого перегляду вироку засудженого довічного або можливість його дострокового звільнення, довічне ув’язнення не буде відповідати стандартам статті 3 Конвенції.
Вимога передбачення можливості дострокового звільнення засуджених довічно також міститься у стандартах, розроблених Європейським комітетом із запобігання катуванням (Меморандум «Фактичне/реальне довічне позбавлення волі» (CPT (2007) 55) та багатьох інших стандартах. Так само вона є виправданою з точки зору безпеки суспільства, що підтверджувалась та підтверджується науковими дослідженнями у галузі кримінології.
Пояснюють необхідність таких змін також тим, що після тривалого періоду відбування покарання відбувається суттєва соціальна дезадаптація особи, а тому важливим кроком має стати й впровадження можливості заміни цього покарання більш м’яким. Цей підхід є виправданим, бо створює підґрунтя для вирішенням проблеми ризику помилки комісії з питань умовно-дострокового звільнення і дає можливість спочатку випробувати поведінку засудженого у напіввідкритих умовах.
Згідно діючого КК України, довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.
Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку.
